Самооцінка  — цінність, значу­щість, якою індивід наділяє себе в цілому й окремі сто­рони своєї особистості, діяльності, поведінки.

Само­оцінка є відносно стійким структурним утворенням, компонентом

Я-Концепції, самосвідомості і процесом 

самооцінювання.

Що таке «занижена самооцінка»?

Це коли дитина говорить про себе, що вона гірша за інших дітей  в групі. Коли малюк раптом зітхне й скаже, що, швидше за все, мама й тато його не люблять, тому що він поганий, а люблять молодшо­го братика, бо він гарний. Коли соромиться висловити власну думку , переживаючи, що зробить щось не так і всі навко­ло сміятимуться.

Добре це чи погано, коли в дитини низька самооцін­ка? Отут  зрозуміло, що нічого гарного в такій ситуації немає й потрібно щось змінити.

Що таке «завищена самооцінка»?

Це коли дитина вважає себе найрозумнішою, на­йдужчою, найгарнішою, найдобрішою і взагалі люди­ною, найкращою у світі. Для малят-шестирічок оцінюва­ти себе високо —явище цілком нормальне й навіть пра­вильне. Дитина, яка зростає в любові, з батьками, які її розуміють, яка виховується та розвивається  в гарному дитячому садочку , де не кричать на дітей, а люблять їх і розуміють, повинна мати завище­ну самооцінку. На жаль, останнім часом таке зустріча­ється не часто.

А що таке «гарна самооцінка»?

Таку самооцінку ще називають «адекватною». Це ко­ли дитина вважає себе веселою, розумною, гарною, улюбленою та ін., але при цьому не вважає себе «най­кращою у світі». Зазвичай критичне ставлення до себе, своїх якостей, умінь і здібностей з'являється в дітей зна­чно пізніше, ніж у віці першокласників.

Хто або що впливає на формування самооцінки в дитини?

Джерела  самооцінки все – таки потрібно шукати  в родині.

Негативні установки :

сказавши так, подумай про наслідки

і вчасно виправся.

«Не слухатимешся, з тобою ніхто не товаришуватиме»	Замкнутість, відчуженість безініціативність, догідливість прихильність до стереотипної поведінки	«Будь собою, в кожного є друзі!»
«Горе ти моє»	Почуття провини ,низька самооцінка ,вороже ставлення до оточення, відчуження.	«Щастя ти моє»
«Плаксій-скигля»	Стримування емоцій внутрішня озлобленість тривожність, глибоке переживання навіть незначних проблем, підвищене емоційне напруження ,страх.	«Поплач, буде легше»
«От дурний усе хтів роздати»	Низька самооцінка жадібність, труднощі в спілкуванні з однолітками,егоїзм	«Молодець, що ділишся з іншими»
«Не твоя справа»	Низька самооцінка,затримка психічного розвитку, відсутність своєї думки боязкість, відчуженість.	«А ти як вважаєш?»
«Ти зовсім як твій тато (мама)»	Труднощі в спілкуванні з батьками, ідентифікація з батьківською поведінкою, впертість, повторення поведінки батька	«Тато чудова людина, мама у нас розумниця»
«Неможна самому нічого робити питай дозволу у старших»	Боязкість, страхи, невпевненість, безініціативність, острах старших, несамостійність, відчуття беззахисності, непотрібність, «відхід» у себе	«Дай - но я тобі допоможу»
«Нічого не вмієш робити, незграба»	Невпевненість в своїх силах, низька самооцінка, страхи, низька мотивація до досягнень.	«Спробуй ще добі обов'язково вдасться»
«Не кричи так, оглухнеш»	Прихована агресія,підвищене психоемоційне напруження, конфліктність	«Кажи мені на вушко, давай пошепочемося »
Вередливе дівчисько , усі вони капризулі!»(хлопчику «про дівчинку)» Негідник, усі хлопчиська забіяки»(дівчинці про хлопчиків)	Порушення в психосексуальному розвитку, ускладнення в між статевому спілкуванні.	«Усі люди рівні ,але водночас жоден не схожий на іншого»
«Нечепура ,бруднуля»	«Відчуття провини, страхи, тривожність, неуважність до своєї зовнішності, халатність у виборі друзів.	«Як приємно на тебе дивитися, коли ти чистий і акуратний!»
«Ти поганий кривдиш маму, я від тебе піду до іншої дитини»	Почуття провини, страхи, тривожність, відчуття самотності, порушення сну «втеча» у себе або «втеча» від батьків.	«Я ніколи тебе не залишу»
«Геть з-перед моїх очей, стань у куток»	Порушення взаємин з батьками, «втеча» від них, потайність, недовіра, озлобленість, агресивність	«Йди до мене з'ясуємо все разом»
«Усі люди підлі сподівайся тільки на себе»	Труднощі в спілкуванні, підозрілість, завищена самооцінка, страхи, проблеми над контролю,відчуття самотності й тривоги	«На світі багато добрих людей готових тобі допомогти»
«Ой ти бридке каченя і в кого ж ти такий негарний»	Невдоволення своєю зовнішністю, сором'язливість, порушення в спілкуванні, відчуття беззахисності, проблеми з батьками,  низька самооцінка, невпевненість в своїх силах і можливостях.	«Як ти мені подобаєшся»

Ще до появи дитини на світ в утробі

матері вже починається формування самооцінки.

Від 0 до 1 року на самооцінку дитини впливає ставлення її мами до неї.

Від 1 до 3 років на самооцінку дитини впливає сприйняття навколишнього світу.

Від 3 до 6 років на самооцінку дитини впливає спілкування з батьком. "Якщо мене приймає мій батько, то мене приймає весь світ".

Від 6 до 10 років на самооцінку дитини впливають шкільні успіхи та визнання дитини вчителем.

Від 10 до 15 років на самооцінку впливають стосунки з однолітками.

Від 15 до 19 років на самооцінку дитини впливають формування ставлення до протилежної статі.

Фактори, які впливають на самооцінку.

 Хибні цінності.

Цінністю повинна стати сама людина. Ми маємо ставитись до  дітей   так,   щоб   вони   усвідомлювали   свою   значимість,   як особистість, незважаючи на речі та обставини, які її оточують.

 Неадекватне ставлення до речей.

-    вчити дітей не буди кращими за рахунок речей;
-    не прагнути до самоствердження через речі;
-    виховати правильне ставлення до речей.

 Жадоба освіти.

-    вчити не мати фанатичного ставлення до освіти, як засобу самоствердження у суспільстві через здобуття знань.

Заняття спортом.

-    спорт не повинен стати самоціллю, як засіб самовираження, а лише методом вдосконалення

Зовнішній вигляд.

-    через внутрішній дискомфорт дитина шукає самовираження за допомогою великої уваги до зовнішнього вигляду.
-    адже зовнішній вигляд повинен стати індивідуальним відображенням внутрішнього світу;

-    саме на збагачення внутрішнього світу дитини треба звертати увагу батьків; це допоможе уникнути неадекватної самооцінки.

               Адекватне самоусвідомлення.

Любов до себе - це не є егоїзм, а лише правильне самоусвідомлення себе, як особистості та частини суспільства. Усвідомлення своїх можливостей, прав і обов'язків. Правильне розуміння своїх слабких та сильних сторін. Адекватний аналіз своїх помилок. Люди сприймають нас саме так, як ми сприймаємо самі себе. Тому, саме на батьках лежить велика відповідальність за формування і становлення дитини як повноцінної особистості.                                                               

                   Методика на визначення самооцінки

                      «Неіснуюча тварина»

Ця методика, розроблена М.З. Дукаревич, проста в проведенні і дозволяє виявляти різні особистісні особливості випробуваних.

Інструкція. Перед дитиною кладуть лист паперу (горизонтально) і говорять: «Я хочу подивитися, як ти вмієш придумувати, уявляти. Придумай і намалюй тварину, якої насправді не буває, ніколи не було і якої до тебе ніхто не придумував – якої немає ні в книжках, ні в казках, ні в мультфільмах».

Коли дитина закінчує малювати, її просять придумати тварині назву. Назва тварини записується в протоколі. Після цього психолог говорить: «А тепер розкажи про її спосіб життя. Як вона живе?» Розповідь дитини записується по можливості дослівно. Потім, якщо в розповіді відсутні відповідні узагальнення, то задаються додаткові питання:

- Чим тварина харчується?

- Де живе?

- Чим вона звичайно займається? А що любить робити більше всього?

- А чого вона більше всього не любить?

- Тварина живе одна чи з ким-небудь ще?

- Є в неї друзі? Хто?

- А вороги в неї є? Хто? Чому вони її вороги?

- Чого вона боїться, чи вона нічого не боїться?

- Якого вона розміру?

Після цього дитині пропонують уявити собі, що ця тварина зустріла чарівника, він готовий  виконати будь-які три її бажання, і запитують, якими могли б бути ці бажання.

Усі відповіді дитини записуються до протоколу по можливості дослівно.

Інтерпретація результатів

Насамперед корисно оцінити спосіб побудови образа, що характеризує тип уяви і мислення дитини, її підхід до творчої задачі. При низькому рівні образотворчої техніки спосіб побудови образа в більшій мірі відбивається в назві тварини, ніж в її зовнішньому вигляді.

Спосіб побудови образа

Дуже низький («нульовий») рівень – це зображення реальної тварини (зайця, собаки, крокодила, людини і т.д.). Для шестирічного віку такий спосіб зображення – свідчення низького рівня розвитку уяви, але не ознака відхилення від норми. Для більш старшої дитини це показник відхилень або в розумовому розвитку, або в емоційній сфері. Зокрема, до такого  способу побудови образа приводить сильне підвищення рівня тривоги: дитина боїться відійти від реальності і дозволити собі фантазування.

Низький рівень, – це зображення тварин, що не існують, але існували раніше або запозичені з  літератури, кіно (динозавр, дракон, Змій Горинич і т.д.). Цей варіант говорить про бідність уяви і, як правило, типовий для дітей з низьким загальнокультурним рівнем.

Перший рівень – конструювання, збирання нової істоти з деталей реальних тварин (наприклад, голова людини, тіло ведмедя, заячі вуха, пташиний хвіст). Звичайно конструкція відбивається й у назві: «людино-ведмідь-заєць», «слоно-корова», «літаючий ведмідь» і т.п. Цей спосіб характерний для раціоналістичного підходу до задачі. Він говорить не про психологічні відхилення, а лише про низьку творчу спрямованість, про «виконавську», а не творчу установку. На початку молодшого шкільного віку (приблизно до восьми років) така установка є найбільш типовою. При раціоналістичному способі створення образа подальша оцінка визначається кількістю прототипів і ступенем їхньої різнорідності. Так, комбінація з п'яти тварин — це, зрозуміло, більш складний винахід, чим собака з пташиним дзьобом. Корова з риб'ячими плавцями – показник більш розвинутої уяви, чим та ж корова з кінськими ногами.

Другий рівень – створення цілісного образа нової, неіснуючої тварини відповідно до загальної схеми тварини, але без залучення деталей конкретної тварини (хоча результат і може віддалено нагадувати дракона, слонопотама чи когось ще). Така тварина має голову з очима і ротом, тулуб, кінцівки (ноги, руки, крила, щупальця). Назва в цьому випадку не включає вказівок на прототипи, але іноді може будуватися по тій же моделі, по якій будуються назви реальних тварин («пусик», «бубозавр», «шапкоїд»). Цей тип образу характерний для художньо-емоційного підходу до творчої задачі. Чим менше створена тварина схожа на щось реально існуюче (у  природі чи в культурі), тим вище оцінюється рівень уяви.

Третій рівень – створення абсолютно оригінальної істоти (не нагадує звичайних тварин і побудована не за стандартною схемою: голова з очима і ротом, тулуб, кінцівки). Цей спосіб говорить про творчий склад особистості. Він можливий у дитини як з переважно раціоналістичним, так і з переважно художнім підходом до дійсності, якщо тільки в неї є реальні творчі можливості. У дітей до 9 – 10 років такий спосіб побудови образу зустрічається досить рідко. При творчому підході до задачі рівень уяви оцінюється по ступеню природності істоти, що намальована, і, зокрема, по ступеню відповідності між її зовнішнім виглядом і описом способу життя.

Якщо винахід занадто вигадливий, то звичайно це свідчить не стільки про творчість і оригінальність, скільки про прагнення продемонструвати навколишнім свою несхожість на інших.

Опис способу життя неіснуючої тварини дає додаткову інформацію про інтелектуальний розвиток дитини. Тут головним показником є логічність опису малюнка. Так, усі наявні органи повинні для чогось служити. Разом з тим іноді невідповідність між малюнком і описом способу життя пояснюється не порушеннями логіки, а емоційними причинами (докладніше про це див. нижче).

Показники тривожності, страхів, агресії

Прояви тривожності в тесті «Неіснуюча тварина», в основному, ті ж, що й у тесті «Малюнок людини». У даній методиці присутні і додаткові ознаки тривожності. Зокрема, це незвичайно велика кількість очей, вух та інших органів чуттів (наприклад локатори, антени), покликаних напружено стежити за світом, щоб не пропустити ніякої небезпеки і погрози. Відповідна тематика відбивається і в описі способу життя. Ознакою тривожності служить опис різних способів запобігання  можливої небезпеки (нападу хижаків, стихійних лих, холоду, жари, брак їжі і т.п.).

Страхи, як і в малюнку людини, виявляються в зачорнені очей. На їх виявлення спрямоване також питання, чи боїться тварина чого-небудь. Указівка на острах того, чого дійсно бояться багато тварин (хижаків, вогню, людини), не є ознакою страхів. Такими ознаками служать:

- опис страхів, нетипових у тварин, зате частих у дітей (темряви, висоти, змій, комах);

- «застрявання» на описі того, чого боїться придумана тварина, особливо довгий перелік страхів (навіть якщо кожний з них цілком розповсюджений у тваринному світі).

Твердження про повну безстрашність тварини не говорить ні про наявність страхів, ні про їхню відсутність (але частіше зустрічається в дітей, у яких присутні страхи).

Особливу групу складають ознаки, що говорять про боязнь агресії, що характерно при підвищеному рівні тривожності. До таких ознак відносяться будь-які захисні аксесуари: панцир, щит, голки (як у їжака), луска, броня, особливо товста шкіра (вони можуть не бути видні на малюнку, але описуватися в розповіді).

Для остраху агресії  характерні гігантські розміри тварини. При цьому сам малюнок може бути невеликим, але в розповіді дитина повідомляє, що його тварина «вища Останкінської вежі». Якщо дитина намагається зробити свою тварину дуже великою, щоб вона нікого не боялася, але попутно з'ясовується, що головне в її житті – захищатися від хижаків, то про острах агресії можна говорити з повною впевненістю.

При боязні агресії в описі способу життя часто вказується на важко- доступність  житла (наприклад, «живе в печері, куди ніхто не може забратися»). Спеціально на виявлення остраху агресії спрямоване питання про ворогів тварини .

Нормальним є вказівка деякої невеликої кількості ворогів. Як повне заперечення наявності ворогів, так і їх відсутність – ознаки боязні агресії.

Показники демонстративності

Демонстративність у малюнку неіснуючої тварини, як і скрізь, виявляється у всілякому прикрашенні. Це може бути візерунок на шкірі тварини, ока з довгими загнутими віями, бантики і т.п. У розповіді про спосіб життя часто підкреслюється краса тварини (особливо в дівчаток) чи його винятковість і перевага над іншими створіннями.

При низькій соціалізації дитини (особливо при наближенні до підліткового віку) демонстративність нерідко виявляється в протестних формах (наприклад, тварина курить, зображується у формі пляшки, чарки). У цих випадках асоціальна тематика присутня у розповіді про спосіб життя тварини.

Показники агресивності

Тест «Неіснуюча тварина» надзвичайно чуттєвий до проявів агресивності. Це будь-які знаряддя нападу, такі як рога, пазури, ікла, жало і т.п. Як і в малюнку людини, зображення зубів, як правило, відбиває схильність дитини до вербальної (словесної) агресії. Іноді тварина оснащена людською зброєю типу пушки, лазера списа. Будь-які гострі вирости, які сама дитина не інтерпретує як зброю нападу, але які роблять відповідне враження на глядача, також служать показниками агресивності. Навпаки, зброя, яка явно непридатна для битви (наприклад, загнуті усередину чи затуплені роги), є проявом не власної агресивності, а остраху агресії і спроби (як правило, невдалої) захиститися від неї.

Для упізнання агресивності і виявлення її різних форм важливий зовнішній вигляд тварини, безпосереднє враження від малюнка: тварина намальована страшною, злою чи зовсім не страшною; тварина залякує чи холодно убиває; нападає ,з'їдає, лякає.

Іноді буває складно розрізнити по малюнку прояв власної агресивності дитини і сильно вираженого остраху агресії. Часто це розходження виявляється в розповіді. По розповіді можна зрозуміти, чи ідентифікується дитина з зображеною ним істотою, проектує у розповіді себе чи образ ворога. В останньому випадку нерідкі прямі висловлювання. Так, після розповіді про страшну силу тварини раптом з'являється реальне «Я»: «А я його зовсім не боюся. А я його все рівно здолаю!»

У ряді випадків острах агресії приводить до появи власної агресивності, що самою дитиною сприймається як захисна, однак далеко не завжди виступає в цій якості в реальному поводженні. Буває, що дитина починає захищатися превентивно, не чекаючи нападу (що, можливо, і  не входило в наміри того, кого вона вважає своїм супротивником).

                     Показники побутової орієнтованості

Орієнтованість дитини в реальності виявляється в тому, чи має тварина усе, що необхідно для життя (насамперед, можливість харчуватися і пересуватися). У розповіді про спосіб життя тварини слабка побутова орієнтація виявляється у відсутності інформації про харчування і про місце проживання (коли ця інформація повідомляється тільки у відповідь на пряме запитання).

Показники, що характеризують самооцінку і систему цінностей

Для характеристики самооцінки і системи цінностей найбільш показові відповіді на питання про бажання, що загадала б придумана тварина. У більшості випадків у відповідях на це питання виявляється пряма проекція, тобто їх можна розглядати безпосередньо до самої дитини. У цьому змісті дуже показові відповіді типу «стати гарнішим», «щоб було багато друзів», «стати людиною» (відчуття своєї деякої ущербності, неповноцінності). Будь-які згадування про «матеріальне становище» тварини (мати багато їжі, гарний будинок, – багато грошей – при антропоморфності тварини) говорять про значимість матеріальних цінностей. Відповіді типу «щоб на землі був мир», «щоб ніхто не .хворів» і т.п. не говорять ні про що, крім прагнення дитини справити гарне враження на перевіряючого (утім, саме це прагнення типове для добре соціалізованних дітей).

Показники, що характеризують сферу спілкування

Про високу потребу в спілкуванні, говорить людиноподібність зображеної тварини. Для підлітків це нормальне явище: для цього віку характерна надзвичайно висока потреба в спілкуванні. У молодшому шкільному віці подібне підвищення потреби в спілкуванні – порівняно рідкісна індивідуальна особливість. Іноді це показник «дострокового» вступу в підліткову кризу.

Якщо фігура нагадує, скоріше робота, ніж людину, то це – більш явний прояв того, що потреба в спілкуванні не задоволена.

Незграбність, механічність, машиноподібність зображеної тварини говорить про інтровертність, а у випадках особливої виразності – про аутизацію і тенденцію до відходу від соціальних контактів. У нормі тварина не повинна мати колеса, підставку, прямокутний корпус. Особливості спілкування може виявити розповідь про спосіб життя тварини. Зокрема, велике значення має опис місця, де вона живе. У цьому описі нерідко прямо виявляється почуття самітності. Про нього свідчать такі вказівки місця проживання, як «під землею», «у печері», «у космосі», «на іншій планеті» (якщо не описані інші істоти, що живуть на цій планеті).

 Спеціально на виявлення особливостей сфери спілкування спрямовані питання про те, з ким разом живе придумана тварина і чи є в неї друзі. Як правило, у відповідях на ці питання йде пряма проекція, тобто дитина прямо розкриває своє уявлення про себе. З цього правила є два основних виключення. По-перше, воно не застосовується в тому випадку, коли в розповіді взагалі відсутня ідентифікація з зображеною твариною (див. вище, в описі ознак агресивності). По-друге, не слід розглядати як пряму проекцію твердження про те, що тварина «дружить із усіма» чи що «у неї дуже багато друзів»,  без конкретизації того, що це за друзі. Такі твердження, звичайно, говорять про високу, але недостатню потребу в спілкуванні.

Соціометрична методика

"Вибір ролей в грі".

 Мета: Дослідження соціального статусу серед однолітків та дослідження  самооцінки дошкільника .

 Інструкція : Дитині пропонують 5 видів сюжетно-рольових ігор з назвою ролей.  Пропонується вибрати в кожній з них собі роль, обґрунтувавши, чому віддасться перевага саме їй.

Приклад ігор: "Сім'я" (мама, тато, дочка, син), "Лікарня" (лікар, хворий), "Магазин" (покупець і продавець), і «Дитсадок" (вихователька, дитина), "Корабель" (капітан, матрос).

Інтерпретація результатів: Якщо серед вибраних ролей будуть і ведучі (мами, лікар і т.д.) і другорядні (дочка, хворий, і т.д.). такі діти

успішно адаптуватимуться в колективі однолітків, їх статуси оптимально збігатимуться.

Коли ж дитина віддає перевагу в основному головним ролям, виникає необхідність визначити реальне положення її в групі та реальний рівень самооцінки.Коли реальний і бажаний статуси низькі діти вибирають другорядні ролі.

Корекційно – розвиткова  програма з елементами тренінгу щодо подолання надмірної тривожності дітей.

Мета програми: надати психолого-педагогічну допомогу дітям із високим рівнем тривожності й невпевненості у спілкуванні й діяльності.

Завдання програми:

1.Підвищувати особистісну самооцінку дитини через створення «зон успіху» в різних видах діяльності, формувати здатність до рефлексії.

2.Підвищувати соціальний статус дитини в колективі однолітків через розвиток та удоско­налення її комунікативних навичок.

3.Розвивати рухову активність і психомоторну координацію, що сприяють зняттю й профілак­тиці психофізичного напруження й емоційної депривації.

Програма розрахована на роботу з дітьми 9—12 років та групову форму занять. Оптимальна кіль­кість учасників групи: 6—10 осіб. Час проведення кожного заняття 45 хв. – 1 година.  Програма містить 7 занять.

Очікуваний результат: позитивна динаміка в розвитку особистісних рис, навичок і вмінь кожної дитини; активізація соціальної активності, упевненості в діяльності, зниження рівня тривожності, подолання страхів.

ЗАНЯТТЯ 1. Налагодження відносин психолога із групою. Згуртування групи, виховання здатності до погодженої взаємодії.

Мета: налагодити стосунки психолога із групою, згуртувати групу, виховувати здатність до погодженої взаємодії.

Завдання: розвивати довільність і самокон­троль; навчати прийомів саморозслаблення; розвивати емпатію.

Матеріали: червоний, синій і жовтий квадрати, клубок ниток, старі газети.

Вправа  «Кричимо — шепчемо — мовчимо»

Психолог. Уважно стежте за квадратами, які я буду показувати. Якщо побачите червоний — можна стрибати, бігати і кричати, якщо жовтий — можна тільки шепотітися, а якщо синій — пот­рібно завмерти на місці й замовкнути.

Обговорення:

-         Чи важко вам було орієнтуватися на який квадрат  виконувати певні завдання?

-         Який у вас настрій на даний момент?

Вправа  «Павутина»

Психолог. Сядьте, будь ласка, в одне велике коло. Кожен із вас зараз може повідомити нам своє ім'я та щось розповісти про себе. Може, хтось із вас захоче розповісти про свою улюблену іграшку, про те, що в нього найкраще виходить, або про те, чим він любить займатися у вільний час. У вас є хвилина, щоб подумати, що ви хочете розповісти нам про себе... (Візьміть клубок у руки й почніть гру самі.)

Мене звати Катерина Костянтинівна , і я дуже люблю писати вірші... (Затисніть вільний кінець нитки міцно в руці й киньте клубок дитині, яка сидить навпроти.). Якщо хочеш, ти можеш назвати нам своє ім'я і щось розповісти про себе. Якщо ти нічого не хочеш говорити, то можеш просто взяти нитку в руку, а клубок перекинути далі. Таким чином клубок передають далі й далі, поки всі діти не стануть частинами однієї «павутини». Потім поговоріть із дітьми про все, що може сприяти груповій згуртованості. Запитайте їх: «Як ви думаєте, чому ми склали таку павутину?». Після цієї розмови потрібно буде знову розпустити павутину. Для цього кожна дитина має повертати клубок попередній, називаючи її на ім'я та, якщо може, переказуючи її розповідь.

Так триває, доки клубок не повернеться до вас назад. Можливо, іноді нитка буде заплутуватися при спробі розплутати павутину. У таких випадках можна з гумором прокоментувати ситуацію, сказавши, що члени групи вже тісно «зв'язані між собою».

Обговорення

— Чи всі висловилися в ході гри?

Як ти почуваєшся зараз?

Чи почуваєшся ти тепер інакше, не так, як на початку гри?

Чи важко тобі було запам'ятовувати імена?

Чиї оповідання тебе зацікавили найбільше?

Хто у групі викликає в тебе інтерес?

Вправа «Паперові м'ячики»

Психолог. Візьміть кожен по великому шматку старої газети, зімніть і зробіть із нього гарний, пружний м'ячик. Тепер розділіться, будь ласка, на дві команди, і нехай кожна вишикується в лінію так, щоб відстань між командами становила приблизно чотири метри. За моїм сигналом ви почнете кидати м'ячі на сторону супротивника. Сигнал буде таким: «Приготувалися! Увага! Почали!».

Гравці кожної команди прагнуть якнайшвидше закинути м'ячі, які опинилися на їхній стороні, до супротивника. Почувши сигнал «Стоп!», вам треба буде припинити кидатися м'ячами. Виграє та команда, на чиїй стороні виявиться менше м'ячів. І не перебігайте, будь ласка, через розділову лінію.

Обговорення:

-         Як ви себе почуваєте?

-         Чи важко було виконувати цю вправу?

Вправа метафорична релаксація: «Водоспад»

Виберіть зручну позу, заплющте очі. Дихайте рівномірно, спокійно. Звільніться від напруження. Глибоко вдихніть, повільно видихніть. Ви спокійні, ви задоволені.

Уявіть поле й себе на ньому. Ви стоїте босими ногами на теплій землі. Озирніться навкруги, зауважте все, що потрапляє вам на очі. Підніміть голову й подивіться на лагідне сонечко. І воно яскраво-золотисте, тепле. Відчуйте тепло й енергію сонця.

Поверніть голову вправо, знайдіть поглядом водоспад. Це лагідний гірський водоспад. Підійдіть до нього. Подивіться, яка прозора вода, відчуйте свіжість біля водоспаду. Станьте під водоспад і прийміть чистий гірський душ. Відчуйте, як гірська вода омиває ваше тіло з голови до ніг. Вода змиває все неприємне, очищає ваше тіло й душу. Відчувши приємне очищення й задоволення . Вийдіть із-під водоспаду. Поверніться на луг І станьте обличчям до сонця.

Глибоко вдихніть і повільно видихніть. Ви змили з себе всі емоційні хвилювання, неприємні спогади й думки. Уявіть, що сонце вам посміхається. Посміхніться йому. Протягніть руки назустріч сонячному промінню, пориньте в нього. Прийміть «сонячний душ» з голови до ніг. Відчуйте, як промінь поступово торкається кожної частини вашого тіла, наповнюючи його сонячним світло, сонячною енергією здоров'я, вам приємно, добре вдихніть і, не видихаючи, розкрийте очі.

Рефлексія.

-         Як ви  себе відчуваєте?

-          Чи всі уявляли все, що я розповідала?

-         Чи важко було уявляти і виконувати завдання?

Вправа «Ліфт»

Психолог. Покладіть долоню на живіт. Уявіть, що живіт — це перший поверх будинку. Трохи вище — шлунок — це другий поверх. Потримайте там долоню. Тепер покладіть її на груди й уявіть, що це третій поверх. Приготуйтеся, ми починаємо «поїздку на ліфті». Вдихніть ротом повільно і глибоко так, щоб повітря дійшло до першого поверху — до живота. Затримайте подих. Видихніть ротом. Зробіть це так, щоб повітря піднялося на один поверх вище — до шлунка. Затримайте подих. Видихніть ротом. Вдихніть і «підніміть ліфт» ще на один поверх — до грудей. Затримайте подих. Видихніть ротом. Під час видиху ви відчуваєте, що напруження та хвилювання виходять із тіла, немов із дверей ліфта.

Вправу виконуйте стоячи. Подих затримуйте на 2—3 секунди.

Рефлексія.

-        Що ви відчували під час виконання цієї вправи?

-        Чи важко було вам вдихати і видихати  при одночасному виконанні     вправ?

ЗАНЯТТЯ 2. Формування адекватної самооцінки. Навчання приймати себе таким, 

який є.

Мета: формувати адекватну самооцінку, нав­чати приймати себе таким, яким є.

Завдання: розвивати довільність і самокон­троль, рефлексію, уміння виражати себе.

Матеріали: магнітофон, касета із записом мажорної музики, прапорець, клубок ниток, олівці, папір.

Вправа "Автопортрет"

Правила проведення: Кожен гравець малює автопортрет. При цьому самі яскраві риси обличчя (довгі вії, кирпатий ніс, пухкі губи) навмисно перебільшуються. На виконання цієї частини завдання відводиться 5 хвилин.

Гравці не повинні підглядати один за одним. Картини не підписуються. В кінці роботи аркуші паперу складаються вдвічі. При виконанні завдання багато учасників будуть зазнавати труднощів. Поясніть їм, що малюнок не повинен володіти фотографічною точністю. Створювати мальовничий шедевр також не потрібно. Ведучий може сам прийняти участь у грі.

Зберіть всі малюнки у велику коробку. Запропонуйте гравцям не дивлячись вийняти один лист. Кожен гравець повинен вгадати, чий автопортрет він дістав.

Всі по черзі показують малюнки і висловлюють припущення про те, хто є їх автором, діляться особистими враженнями.

Обговорення:

-         Чи важко було вам намалювати свій портрет?

-         Чи легко вам вдалося відгадувати хто зображений на малюнку?

-         Скажіть, будь ласка, навіщо ми проводили саме цю вправу?

Вправа «Ти мені подобаєшся»

Ведучий. Сядьте, будь ласка, у коло. Пропоную гру. Ми всі разом утворимо одну велику кольорову павутину, що пов'яже нас. Крім того, кожен зможе висловити свої добрі думки й почуття до дітей групи.

Ведучий починає гру. Обмотавши кінець вовняної нитки навколо своєї долоні, прокочує клубок у бік одного з дітей. Бажано обрати не найпопулярнішого у групі.

Психолог. Ольго , ти мені подобаєшся, бо... Ти теж обмотай нитку навколо долоні й передай клубок сусідові зі словами: «Ти мені подобаєшся, бо...». Ви можете говорити або про те, що вам подобається у другові, або за що ви хочете йому подякувати. Добре запам'ятайте те, що вам скажуть. Той, хто одержить клубок останнім, починає гру у зворотному напрямку.

Рефлексія.

Чи сподобалися слова, які тобі говорили?

Чиї слова тобі особливо приємні?

Що ти відчував, коли слухав слова, звернені до тебе?

Які слова ти особливо запам'ятав?

Чи легко тобі говорити приємні речі іншим дітям?

Що тобі приємніше: слухати чи самому говорити добрі слова?

Чи сподобалася тобі гра?

Чого ти навчився сьогодні?

Вправа  «Хто найспритніший?»

Вправа проводиться у парах. Один із гравців ховає іграшку від суперника за стіною й не дозволяє йому до неї доторкнутися. Переможець отримує приз.

Обговорення:

-         Легко, чи тяжко було не давати доторкнутися до іграшки?

-         Якими способами ви це робили?

Вправа "Довірче падіння"

Мета: Довіра, усвідомлення своїх страхів у взаєминах з іншими Час проведення: 15 хв.

Робота в парах, по черзі з кожним учасником. Завдання, стоячи спиною до партнера впасти до нього на руки. Проводиться по черзі з кожним членом групи.

Після гри учасники сідають у коло.

Рефлексія.

-         Що тобі було легше робити, падати або ловити?

-          Які почуття ти відчував при цьому, чи є в реальному житті ситуації, де ти відчуваєш подібні почуття?

Вправа «Просто у вічі»

Діти сидять по парах навпроти одне одного. За сигналом дорослого починають дивитися одне одному просто у вічі. Програв той, хто засміється або першим відведе погляд.

Обговорення:

-         Чи важко було утримувати погляд?

-         Чому хотілося сміятися весь час? 

ЗАНЯТТЯ З. Подолання сором'язливості, замкнутості, нерішучості.

Мета: подолати сором'язливість, замкненість, нерішучість.

Завдання: розвивати концентрацію уваги, руховий контроль, самосвідомість; усувати імпульсивність; формувати адекватну самооцінку, виховувати здатність до взаємодії.

Матеріали: малюнки.

Функціональна вправа «Море хвилюється...»

Дітям пропонують інтенсивно рухатися по кім­наті, ставати у різні пози.

Інструктор

Море хвилюється — раз!

Море хвилюється — два!

Море хвилюється — три!

Морська фігура — завмри!

Діти завмирають в одній із поз. По команді інструктора «Відімри!» вправа триває.

Обговорення:

-         Які емоції у вас виникли після виконання цієї вправи?

Вправа  «Радість і смуток»

Діти уважно розглядають малюнки, а потім розкладають їх у два ряди — радість і смуток — залежно від колірної гами.

Коментар: основне завдання дорослого — допомогти дітям розповісти про свої враження від того чи іншого малюнка, пояснити, чому один малюнок вони вважають веселим, а інший — сумним.

Рефлексія.

-         Які враження виникли у вас?

-         Чи важко було вам пояснити малюнки?

Вправа «Розкажи про те, що тобі подобається в собі»

Психолог пропонує дітям по черзі розповісти про те, що вони люблять, цінують і приймають у собі, про те, що дає їм почуття впевненості. Якщо виникають складнощі, психолог сам відзначає позитивні риси, властиві дитині.

Обговорення:

-         Важко, чи легко  було визначити свої уподобання?

-         Чи потрібно вам почуття впевненості у подальшому житті? Чому?

Вправа «Надуваємо кульку»

Ведучий. Сьогодні ми з вами побачимо й довідаємося багато цікавих історій. Одна з них про надувну кульку.

Колись вона була гарною і веселою, з нею гралися діти, а зараз вона здулася. Ляжте на килимок і спробуйте зобразити цю здуту кульку. Який у вас зараз настрій?

Давайте допоможемо собі знову стати веселими. Я візьму «насос» і буду накачувати кульки повітрям, і вони будуть повільно наповнюва­тися: ноги, руки, живіт будуть розпрямлятися і тверднути. А потім вони знову «здуються»: руки, ноги, живіт стануть м'якими, розслабленими.

Ведучий ритмічно нахиляється вперед, на видиху вимовляє звук «з-з-з». Потім, коли «кульки надулися», «здуває» їх, натиснувши несильно на живіт, повітря повільно виходить зі звуком «3-3-3».

Рефлексія.

Коли ти був надутою кулькою, що відчував у руках, ногах?

Коли кулька здулася, як змінилися твої відчуття?

Що тобі було приємніше: бути надутим, напруженим чи здутися, розслабитися?

На яку кульку ти більше схожий: надуту чи здуту?

У яких ситуаціях ти почуваєшся, як надута кулька?

Коли ти почуваєшся здутою кулькою?

Гра «Дракон ловить свій хвіст»

Діти стоять одне за одним, тримаючись за талію. Перша дитина — це «голова дракона», остання — «хвостик». Перший гравець намагається схопити останнього — «дракон ловить свій хвіст». Інші діти міцно тримаються одне за одного. Коли «дракон впіймає свій хвіст», ведучий змінюється, гра повторюється. У ролі ведучого має побувати кожна дитина.

Обговорення:

-         Які емоції у вас викликала ця вправа?

Вправа "Сліпий і поводир"

Вправа в парах. Учасники домовляються, хто яку грає роль. "Сліпий" зав'язує очі хусткою.

Завдання ведучого: поводир знайомити свого підопічного з навколишнім світом, передати своє ставлення,  а потім міняємося ролями.

Рефлексія.

-         Страшно було йти із зав’язаними очима?

-         Які почуття у вас виникли під час того, як вас водили?

-         Чи довіряли ви своєму поводирю?

ЗАНЯТТЯ 4. Психоемоційна розкутість дитини через підвищення рівня розвитку її психомоторики.

Мета: психоемоційно розвантажити дитину, підвищити рівень психомоторики.

Завдання: розвивати здатність відстоювати свої інтереси, регулювати рухи власного тіла, розви­вати комунікативні навички, емпатію.

Матеріали: м'ячі, чарівні палички, великі аркуші пакувального паперу (або старі шпалери), клейка стрічка, кольорова крейда, магнітофон, касета із записом спокійної музики, касета із записом жвавої музики.

Вправа «Вітання»

Діти сидять на підлозі колом.

Ведучий. Давайте кожен із вас зараз скаже своє ім'я і щось про себе розповість.

Ведучий починає розповідати першим. Потім він передає м'яча дитині, та говорить про себе, і так далі, доки м'яч не повернеться до ведучого. Якщо дитина не хоче говорити, вона передає м'яча сусідові.

Рефлексія.

-         Які у вас виникли труднощі під час розповіді про себе? Чому?

Вправа «Танець рук»

Лунає жвава музика. Розкладіть пакувальний папір довгою смугою на підлозі або прикріпіть його клейкою стрічкою до стола — нехай діти малюють стоячи.

Психолог. Візьміть кожен по два шматки крейди. Виберіть для кожної руки крейду якогось кольору. Тепер ляжте спиною на розкладений папір так, щоб руки, від кисті до ліктя, були над папером (щоб був простір для малювання). Заплющте очі і, коли почнеться музика, ви можете обома руками малювати на папері.  Рухайте руками в такт музиці. Потім ви зможете подивитися, що у вас вийшло (2—3 хв.).

Обговорення:

-         Чи виникло у вас почуття страху, що ви не зможете нічого намалювати? Чому?

-         Що перше вам прийшло у голову під час виконання цієї вправи?

Вправа «Віддай»

Дитина вимагає віддати її іграшку. Кисті рук тримає горизонтально, долонями догори. Гра розвиває здатність відстоювати свої інтереси.

Рефлексія.

-         Як ви себе відчували. Коли просили віддати вам іграшку?

-         Чи знаходили ви потрібні слова, для того, щоб вам віддали іграшку?

Вправа «Кенгуру»

Гравці стають у пряму лінію і затискають між ногами м'ячі. За сигналом вони починають стрибками рухатися до фінішу, до якого 20—30 м. Якщо м'яч випаде, його піднімають і рухаються далі.

Обговорення:

-         Який у вас настрій після проведення цієї вправи?

Вправа  «Диво»

Діти розбиваються на пари, в одного з них у руках «чарівна паличка». Треба торкнутися нею до партнера і запитати його: «Чим я можу тобі допомогти? Що я можу для тебе зробити?». Той відповідає: «Проспівай (станцюй, розкажи щось смішне, пострибай на скакалці)», — або пропонує щось гарне зробити пізніше (домовляються про час і місце).

Рефлексія.

-         Чи важко було виконувати бажання всіх учасників?

-         Бажання були справедливими чи ні? Якщо ні, то чому?

Вправа «Ганчіркова лялька й солдат»

Психолог. Будь ласка, усі станьте й розташуйтеся так, щоб навколо кожного з вас було вільне місце. Повністю випряміться, як солдати. Застигніть у позі «струнко», немов ви скам'яніли, і не рухайтеся, приблизно ось так... (покажіть дітям цю позу).

А тепер нахиліться вперед і розставте руки, щоб вони бовталися, як мотузки. Станьте такими ж м'якими й рухливими, як ганчіркова лялька. (Покажіть дітям і цю позу.) Злегка зігніть коліна й відчуйте, як ваші кістки стають м'якими, а суглоби — дуже рухливими... Тепер знову покажіть солдата, абсолютно прямого й негнучкого, начебто вирізьбленого з дерева (10 с). Знову станьте ганчірковою лялькою, м'якою, розслабле­ною й рухливою. А тепер знову станьте солдатом (10 с)... Ганчірковою лялькою...

Просіть дітей поперемінно бути солдатом і ганчірковою лялькою доти, доки вам не здас­ться, що вони вже цілком розслабилися.

Психолог. Тепер потрясіть руками, начебто ви хочете струсити з них крапельки води. Стряхніть крапельки води зі спини... Тепер стряхніть воду з волосся... Тепер — із верхньої частини ніг і ступень...

ЗАНЯТТЯ 5. Розвиток комунікативних навичок, подолання тактильних бар'єрів.

Мета: розвивати комунікативні навички, до­лати тактильні бар'єри.

Завдання: розвивати емоційно виразні рухи; мобілізувати внутрішні сили дитини у моменти небезпеки; знижувати психоемоційне напружен­ня.

Матеріали: магнітофон, касета із записом спокійної музики, стара газета, касета із записом голосної музики.

Вправа «Давайте привітаємося»

Звучить спокійна музика, діти ходять по залі. Якщо психолог плескає в долоні один раз — діти вітаються за руку, якщо двічі — плечима, тричі — спинками.

Обговорення:

-         Як ви себе почуваєте в даний момент?

-         Які емоції переважають позитивні чи негативні?

Вправа «Подобається - не подобається».

Після обговорення причин того чи іншого емоційного стану дітей, керівник просить учасників групи розподілити чистий аркуш  на дві половини і записати відповіді на запитання:

•        що мені не подобається в школі?

•        що мені не подобається вдома?

•        що мені не подобається взагалі в житті?

Відповіді на ці запитання діти записують в лівій частині аркуша. Після цього пропонується серія позитивних питань, відповіді на які діти записують в правій частині аркуша.

•        що мені подобається в школі?

•        що мені подобається вдома?

•        що мені подобається взагалі в житті?

Діти по черзі розповідають спочатку про те, що їм не подобається, потім, що подобається в школі, вдома і в житті. Важливою є саме така послідовність відповідей: спочатку негативні, потім позитивні, щоб показати, що не все в житті так погано, є позитивні моменти і хороші люди. Ця вправа дозволяє отримати інформацію про характер взаємовідносин дитини з одноклассниками, членами сім’ї, оточуючими, про те яке місце і роль визначає для себе дитина в класі, в сім’ї, як дитина сприймає себе серед інших.

Рефлексія.

-         Чи важко було вам відповісти на запитання?

-         Скажіть, будь ласка, чи можна змінити те, що вам не подобається? Яким чином?

Релаксаційний комплекс «Контраст»

Мета: навчання методів релаксації, зняття відчуття тривоги, хвилювання, емоційного напруження.

Найпростіший спосіб відпочити полягає в тому, що спочатку напружують і втомлюють м'язи, потім їх різко розслаблюють.

 Інструкція психолога:

1 частина комплексу

         Зобразіть нудьгуючих людей: руки покладіть на коліна, кисті вільно опустіть, корпус нахилений уперед, голова опущена. Заплющте очі. Вдихніть носом вільно та неглибоко. Видихніть, звертаючи увагу на свої відчуття від проходження повітря на видиху. Вдих, видих – пауза. Подихайте так, роблячи акцент на видихові.

         Зосереджуємо увагу на ногах. Підніміть пальці й напружте м'язи ніг. Тільки ніг! Напружте м'язи ніг – знов і знов – зніміть напруження. Напруження на вдиху, релакс на видихові.

         Переходимо до мускулатури тулуба. Напружте м'язи стегон і тазу – вдих, при цьому живіт втягується й опускаються ребра. Тримайте в напрузі м'язи до втоми. Під час видиху розслабтеся. Повторіть.

         Переходимо до мускулатури плечового пояса. Підніміть плечі якнайвище, напружте їх, тільки плечі, відпочиньте на видиху. Напруження - релакс.

         Закиньте голову назад до почуття напруги – на видиху опустіть голову на груди. Ще раз. Тепер – руки. Стисніть кисті в кулаки. Відпочиньте. Напружте м'язи рук. Розслабтеся. Заплющте очі, стисніть губи, стисніть зуби – розгладьте ваше обличчя”.

2 частина комплексу

         Тепер вся ваша мускулатура розслаблена, очі заплющені. Уважно внутрішнім поглядом перегляньте всі групи м'язів. Ваші ноги, тулуб, плечі, руки, обличчя – усі м'язи тіла приємно розслаблені. Ви відпочиваєте. Ви відчуваєте приємне відчуття спокою. Ви спокійні, абсолютно спокійні. У вас гарний настрій. Ви спокійні й упевнені у собі. Побудьте в цьому приємному стані спокою”.

3 частина комплексу

         Ви добре відпочили. Настав час відновити активність мускулатури. Дихайте, зосередившись на вдиху. Вдих-видих. Я буду рахувати від 10 до 0, і з кожною цифрою почуття свіжості й бадьорості стане охоплювати вас усе більше й більше. Піднімаючи носки, напружте м'язи ніг на вдиху. Видих. Порухайте ногами.

         Ви відчуваєте сили у ногах. Десять.

         З невеликим зусиллям напружте м'язи стегон і тазу. Хвиля свіжості охопила весь ваш тулуб. Прогніться. Дев'ять.

         Із задоволенням знизайте плечима. Ще раз. У плечах - відчуття бадьорості й свіжості. Знизайте плечима ще. Вісім.

         Зробіть кілька рухів головою вгору-вниз, ліворуч-праворуч. Приємне відчуття м'язів тіла, що рухаються. Сім.

         Порухайте руками, злегка стисніть кисті в кулаки. Шість.

         Напружте губи, зуби. Оживіть м'язи обличчя. П'ять.

         Усе ваше тіло відчуває потребу в русі. Ви бадьорі й повні сил. Зробіть розминальні рухи всіма частинами тіла. Чотири,

         Усе ваше тіло наповнене свіжістю. Три.

         Підведіться, станьте навшпиньки. Два.

         Потягніться руками вгору. Один.

         Усміхніться, розплющте очі. Нуль.

Рефлексія.

Як ви почуваєтеся? Поділімося враженнями.

Гра «Давай поговоримо»

Грають дорослий і дитина (або діти). Дорослий починає гру: «Давай поговоримо. Я хотів би стати... (чарівником, вовком, маленьким). Як ти думаєш, чому?». Дитина висловлює припущення й зав'язується бесіда. Наприкінці можна запитати, ким би хотіла стати дитина, але не можна давати оцінок її бажанням і не можна наполягати на відповіді, якщо вона чомусь не хоче її давати.

Малювання на тему «Мій страх»

Психолог просить дітей подумати, чого вони більше за все бояться, й намалювати свій страх. Це може бути абстрактний малюнок або зображення конкретного об'єкта страху, тривоги школяра. Коли виконання малюнків довершене, підлітки по черзі коротко пояснюють, чого вони бояться й що вони зобразили. Після цього керівник групи пропонує школярам розірвати аркуш із малюнком на дрібні шматочки і говорить про те, що тепер кожен із них переміг свій страх, що їхнього страху більше не існує, тому що розірвані аркуші потраплять у кошик зі сміттям, будуть спалені і від страхів нічого не залишиться.

Обговорення:

-         Що ви відчували під час малювання свого страху?

-         Під час того, як порвали свій і страх і викинули, які емоції при цьому у вас виникли?

ЗАНЯТТЯ 6. Навчати позитивно ставитися до себе і приймати себе, учити відчувати себе, розвивати внутрішню зосередженість.

Мета: навчати позитивно ставитися до себе і приймати себе; розвивати відчуття внутрішньої зосередженості.

Завдання: розвивати увагу і самоконтроль; долати сором'язливість, замкненість, нерішучість; розвивати самоповагу.

Матеріали: магнітофон, касета із записом танцювальної музики, м'яч, фотографії або малюнки членів своєї сім'ї (їх має принести кожна дитина), скотч, кілька великих шматків пакуваль­ного паперу.

Гра «їстівне – неїстівне»

Мета: створення позитивного емоційного тла; зняття напруження і втоми; перевірка уваги.

Всі учасники групи стають в ряд обличчям до ведучого на певній відстані від нього. Ведучий кожному учасникові по черзі називає предмет і кидає невеликий м'яч або м'яку іграшку. Якщо названий предмет їстівний – учасник повинен спіймати м'яч, якщо неїстівний – відбити. За кожну правильну дію учасник пересувається на один крок до ведучого. Виграє той, хто швидше за всіх дійде до ведучого, він і проводить наступну гру.

Обговорення:

-         Чи уважні ви були під час цієї вправи?

-         Як ви думаєте, чому ми повинні бути уважними?

Вправа «Досліджуємо себе»

Ведучий. Зараз ми всі разом малюватимемо людину. Я на дошці, а ви — на своїх аркушах. Візьміть простий олівець. Це буде ваш портрет у повний зріст. Будемо досліджувати себе. Для цього сядьте на стілець, заплющте очі й відчуйте, де у вашому тілі найгарячіше місце. Визначили? Візьміть червоний олівець і на малюнку поставте червону крапку. Тепер приготуйте синій олівець. Заплющте очі й визначте, де у вас найхолодніше місце, позначте його синім на малюнку.

Після цього ми шукаємо найнеприємніше місце (чорний колір), потім — найприємніше (жовтий колір). Знаходимо найлегші та найважчі місця (штрихування, повне зафарбовування).

Ведучий заповнює свій малюнок на дошці, намагаючись не випереджати дітей.

Люди відчувають різні частини свого тіла неоднаково. Наприклад, теплі руки й холодні ноги.

Рефлексія.

Важко чи легко тобі було виконувати зав­дання?

Що було важко? Що легко?

Чи заважало тобі щось? Що?

Чи сподобалося тобі досліджувати себе?

Було це приємно чи ні?

Вправа «Злі й добрі слова»

Робота в парах. По черзі говоріть суперникові спочатку добрі слова ласкавим голосом, потім злі слова роздратованим голосом. Бесіда про почуття й відчуття.

Обговорення:

Що було легше говорити приємні слова чи злі? Чому?

Вправа «Моя сім'я»

Психолог. Сьогодні ми розповімо одне одному про свої сім'ї. Спочатку я представлю вам свою сім'ю. (Намалюйте самі свою сім 'ю і розкажіть про всіх її членів). Тепер давайте разом наклеїмо ваші фотографії й малюнки таким чином, щоб кожна сім'я була просторово відділена від усіх інших.

Коли всі малюнки й фотографії наклеять, ви можете обговорити з дітьми особливості їх­ніх сімей. Наприклад: «Хто з вас єдина дитина в сім'ї?», «З ким живуть ще бабусі або дідусі?», «У кого із хлопчиків є брат?», «Хто живе у вели­кій сім'ї?», «Хто з вас живе у новій сім'ї після розлучення батьків?», «Хто з вас живе тільки з одним із батьків?». І так далі. Підкресліть, що існують різні форми сімей. Після цього ви можете обговорити з дітьми, яку особливу роль відіграє в сім'ї кожний із її членів. Запитайте: «Чому ти важливий для своєї сім'ї?». Обговоріть із дитиною, що вона сама може зробити, щоб членам її сім'ї стало жити ще краще й приємніше?

Обговорення

Чому для тебе так важлива твоя сім'я?

Як би ти жив, якби в тебе не було сім'ї?

Де живуть діти, в яких сім'ї немає?

Ти колись скучав за своєю сім'єю?

Ти хочеш, щоб братів і сестер у тебе було більше?

Менше?

Чим у своїй сім'ї ти пишаєшся?

Що особливого є у твоїй сім'ї?

Гра «Хусточка»

Мета: зняття втоми і напруги, створення позитивного емоційного фону.

Учасники групи утворюють у коло обличчям один до одного. Один із учасників тримає за спиною хустку, яку під музику передає сусідньому учасникові, а той – далі по колу. Музика зненацька замовкає, і той учасник, у якого в руках опинилася хустка, повинен виконати одне з завдань: загадати загадку, заспівати пісню, розповісти вірш, станцювати танок тощо. Після виконання завдання гра продовжується.

Обговорення:

-         Чи вдалося вам отримати позитивний настрій?

ЗАНЯТТЯ 7. Розвиток емоційної сфери, уміння диференціювати емоції й почуття інших людей.

Мета: розвивати емоційну сферу, уміння диференціювати емоції та почуття інших людей.

Завдання: розвивати довільну регуляцію, ко­мунікативні навички, емпатію, емоційне взаємне та самовираження.

Матеріали: м'яч, бубон (дзвіночок), папір і олівці кожній дитині.

Вправа «Подорож на хмарі»

Психолог. Сядьте зручніше й заплющте очі. Двічі-тричі глибоко вдихніть і видихніть... Я хочу запросити тебе у подорож на хмарі. Стрибни на білу пухнасту хмарину, схожу на м'яку гору з пухких подушок. Відчуй, як твої ноги, спина зручно розташувалися на цій великій хмарній подушці.

Тепер починається подорож. Твоя хмара повільно піднімається в синє небо. Відчуваєш, як вітер овіває твоє обличчя? Тут, високо в небі, все спокійно й тихо. Нехай твоя хмара перенесе тебе зараз у таке місце, де ти будеш щасливий.

Спробуй подумки «побачити» це місце якомога точніше. Тут ти почуваєшся спокійно і щасливо. Тут може відбутися щось дивовижне й чарівне... (пауза 30 с). Тепер ти знову на своїй хмарині, і вона везе тебе назад, на твоє місце у класі. Злізь із хмари й подякуй їй за те, що вона так добре тебе по­катала... Тепер поспостерігай, як повільно хмара тане в повітрі... Потягнися, випрямся та знову будь бадьорий, свіжий і уважний.

Рефлексія.

-         Які почуття у вас виникли після виконання цієї вправи?

-         Чи вдалося вам відчути себе спокійним і щасливим?

Вправа «Малюємо почуття»

Психолог. Візьміть папір і намалюйте, як ви зараз почуваєтеся. Підберіть найвдаліші кольори. Ви можете малювати лінії, кола, візерунки або усе, що вам хочеться.

Я буду ходити по рядах, і ви мені скажете, яке почуття хочете висловити своїм малюнком. Я запишу це слово, і ви зможете його потім переписати на свою картинку.

Якщо діти вже вміють писати, вони мають самі написати назву почуття на аркуші. Важливо, щоб кожна дитина змогла показати свій малюнок, а ви позитивно оцінили його: так, щоб діти зрозуміли, що таке малювання — гарний спосіб помітити й назвати свої власні почуття. Поговоріть із дітьми і про те, що вони можуть робити й роблять, коли їм нудно; коли вони хвилюються; коли ревнують...

Обговорення

Яке почуття тобі найбільше подобається?

Яке почуття тобі не подобається?

З яким почуттям ти йдеш ранком у школу?

Коли ти радієш?

Коли тобі страшно?

Коли ти злишся?

Рольове програвання ситуації «Дай мені книжку»

Мета: вибір конструктивних форм досягнення результату.

Психолог пропонує підліткам уявити себе в наступній ситуації. Школяр приходить до класу і бачить на столі цікаву книжку в гарній палітурці. Йому хочеться взяти її, погортати, подивитися картинки. Він підходить до столу, але в цей момент книжку бере інший учень. А подивитися її так хочеться! Як діяти? Як її отримати?

Школярі програють ситуацію по черзі, парами. Можуть бути запропоновані різні варіанти одержання книги: відібрати силою, заволодіти хитрістю або обманом, купити або обміняти на щось інше, попросити, вживаючи: «дай, будь ласка» або «давай разом почитаємо».

Обговорення:

-         Скажіть свої варіанти виходу із цієї ситуації?

-         Чи потрібно бути ввічливим, коли щось хочемо отримати?

Вправа «Побажання»

Ведучий. Тепер виконаймо ще одне завдання. Я принесла коробочку, в яку ми з вами спробуємо зібрати багато різних побажань, вони допоможуть і нам, і іншим людям стати радісними. Для цього ви будете проговорювати своє побажання, а я до­поможу його записати. Ми покладемо його в цю чарівну коробочку. Коли вам стане сумно або буде поганий настрій, ви можете відкрити коробочку. Вона допоможе вам знову стати радісними.

Рефлексія

Який настрій у тебе зараз?

Чи потрібна тобі така коробочка? Як часто?

Вправа «Поділюся добротою»

Всі сідають у коло на стільчики. Психолог дякує всім за співпрацю, бажає успіхів.

Найкращі добрі побажання зібрані в мене в долонях. Я хочу поділитися добротою з вами. Ми по черзі будемо дмухати в складені долоньки й передавати доброту один одному. Діти посміхаються й «передають» доброту.

Підбиття підсумків заняття.