Самооцінка  — цінність, значу­щість, якою індивід наділяє себе в цілому й окремі сто­рони своєї особистості, діяльності, поведінки.

Само­оцінка є відносно стійким структурним утворенням, компонентом

Я-Концепції, самосвідомості і процесом 

самооцінювання.

Що таке «занижена самооцінка»?

Це коли дитина говорить про себе, що вона гірша за інших дітей  в групі. Коли малюк раптом зітхне й скаже, що, швидше за все, мама й тато його не люблять, тому що він поганий, а люблять молодшо­го братика, бо він гарний. Коли соромиться висловити власну думку , переживаючи, що зробить щось не так і всі навко­ло сміятимуться.

Добре це чи погано, коли в дитини низька самооцін­ка? Отут  зрозуміло, що нічого гарного в такій ситуації немає й потрібно щось змінити.

Що таке «завищена самооцінка»?

Це коли дитина вважає себе найрозумнішою, на­йдужчою, найгарнішою, найдобрішою і взагалі люди­ною, найкращою у світі. Для малят-шестирічок оцінюва­ти себе високо —явище цілком нормальне й навіть пра­вильне. Дитина, яка зростає в любові, з батьками, які її розуміють, яка виховується та розвивається  в гарному дитячому садочку , де не кричать на дітей, а люблять їх і розуміють, повинна мати завище­ну самооцінку. На жаль, останнім часом таке зустріча­ється не часто.

А що таке «гарна самооцінка»?

Таку самооцінку ще називають «адекватною». Це ко­ли дитина вважає себе веселою, розумною, гарною, улюбленою та ін., але при цьому не вважає себе «най­кращою у світі». Зазвичай критичне ставлення до себе, своїх якостей, умінь і здібностей з'являється в дітей зна­чно пізніше, ніж у віці першокласників.

Хто або що впливає на формування самооцінки в дитини?

Джерела  самооцінки все – таки потрібно шукати  в родині.

Негативні установки :

сказавши так, подумай про наслідки

і вчасно виправся.

«Не слухатимешся, з тобою ніхто не товаришуватиме»	Замкнутість, відчуженість безініціативність, догідливість прихильність до стереотипної поведінки	«Будь собою, в кожного є друзі!»
«Горе ти моє»	Почуття провини ,низька самооцінка ,вороже ставлення до оточення, відчуження.	«Щастя ти моє»
«Плаксій-скигля»	Стримування емоцій внутрішня озлобленість тривожність, глибоке переживання навіть незначних проблем, підвищене емоційне напруження ,страх.	«Поплач, буде легше»
«От дурний усе хтів роздати»	Низька самооцінка жадібність, труднощі в спілкуванні з однолітками,егоїзм	«Молодець, що ділишся з іншими»
«Не твоя справа»	Низька самооцінка,затримка психічного розвитку, відсутність своєї думки боязкість, відчуженість.	«А ти як вважаєш?»
«Ти зовсім як твій тато (мама)»	Труднощі в спілкуванні з батьками, ідентифікація з батьківською поведінкою, впертість, повторення поведінки батька	«Тато чудова людина, мама у нас розумниця»
«Неможна самому нічого робити питай дозволу у старших»	Боязкість, страхи, невпевненість, безініціативність, острах старших, несамостійність, відчуття беззахисності, непотрібність, «відхід» у себе	«Дай - но я тобі допоможу»
«Нічого не вмієш робити, незграба»	Невпевненість в своїх силах, низька самооцінка, страхи, низька мотивація до досягнень.	«Спробуй ще добі обов'язково вдасться»
«Не кричи так, оглухнеш»	Прихована агресія,підвищене психоемоційне напруження, конфліктність	«Кажи мені на вушко, давай пошепочемося »
Вередливе дівчисько , усі вони капризулі!»(хлопчику «про дівчинку)» Негідник, усі хлопчиська забіяки»(дівчинці про хлопчиків)	Порушення в психосексуальному розвитку, ускладнення в між статевому спілкуванні.	«Усі люди рівні ,але водночас жоден не схожий на іншого»
«Нечепура ,бруднуля»	«Відчуття провини, страхи, тривожність, неуважність до своєї зовнішності, халатність у виборі друзів.	«Як приємно на тебе дивитися, коли ти чистий і акуратний!»
«Ти поганий кривдиш маму, я від тебе піду до іншої дитини»	Почуття провини, страхи, тривожність, відчуття самотності, порушення сну «втеча» у себе або «втеча» від батьків.	«Я ніколи тебе не залишу»
«Геть з-перед моїх очей, стань у куток»	Порушення взаємин з батьками, «втеча» від них, потайність, недовіра, озлобленість, агресивність	«Йди до мене з'ясуємо все разом»
«Усі люди підлі сподівайся тільки на себе»	Труднощі в спілкуванні, підозрілість, завищена самооцінка, страхи, проблеми над контролю,відчуття самотності й тривоги	«На світі багато добрих людей готових тобі допомогти»
«Ой ти бридке каченя і в кого ж ти такий негарний»	Невдоволення своєю зовнішністю, сором'язливість, порушення в спілкуванні, відчуття беззахисності, проблеми з батьками,  низька самооцінка, невпевненість в своїх силах і можливостях.	«Як ти мені подобаєшся»

Ще до появи дитини на світ в утробі

матері вже починається формування самооцінки.

Від 0 до 1 року на самооцінку дитини впливає ставлення її мами до неї.

Від 1 до 3 років на самооцінку дитини впливає сприйняття навколишнього світу.

Від 3 до 6 років на самооцінку дитини впливає спілкування з батьком. "Якщо мене приймає мій батько, то мене приймає весь світ".

Від 6 до 10 років на самооцінку дитини впливають шкільні успіхи та визнання дитини вчителем.

Від 10 до 15 років на самооцінку впливають стосунки з однолітками.

Від 15 до 19 років на самооцінку дитини впливають формування ставлення до протилежної статі.

Фактори, які впливають на самооцінку.

 Хибні цінності.

Цінністю повинна стати сама людина. Ми маємо ставитись до  дітей   так,   щоб   вони   усвідомлювали   свою   значимість,   як особистість, незважаючи на речі та обставини, які її оточують.

 Неадекватне ставлення до речей.

-    вчити дітей не буди кращими за рахунок речей;
-    не прагнути до самоствердження через речі;
-    виховати правильне ставлення до речей.

 Жадоба освіти.

-    вчити не мати фанатичного ставлення до освіти, як засобу самоствердження у суспільстві через здобуття знань.

Заняття спортом.

-    спорт не повинен стати самоціллю, як засіб самовираження, а лише методом вдосконалення

Зовнішній вигляд.

-    через внутрішній дискомфорт дитина шукає самовираження за допомогою великої уваги до зовнішнього вигляду.
-    адже зовнішній вигляд повинен стати індивідуальним відображенням внутрішнього світу;

-    саме на збагачення внутрішнього світу дитини треба звертати увагу батьків; це допоможе уникнути неадекватної самооцінки.

               Адекватне самоусвідомлення.

Любов до себе - це не є егоїзм, а лише правильне самоусвідомлення себе, як особистості та частини суспільства. Усвідомлення своїх можливостей, прав і обов'язків. Правильне розуміння своїх слабких та сильних сторін. Адекватний аналіз своїх помилок. Люди сприймають нас саме так, як ми сприймаємо самі себе. Тому, саме на батьках лежить велика відповідальність за формування і становлення дитини як повноцінної особистості.                                                               

                   Методика на визначення самооцінки

                      «Неіснуюча тварина»

Ця методика, розроблена М.З. Дукаревич, проста в проведенні і дозволяє виявляти різні особистісні особливості випробуваних.

Інструкція. Перед дитиною кладуть лист паперу (горизонтально) і говорять: «Я хочу подивитися, як ти вмієш придумувати, уявляти. Придумай і намалюй тварину, якої насправді не буває, ніколи не було і якої до тебе ніхто не придумував – якої немає ні в книжках, ні в казках, ні в мультфільмах».

Коли дитина закінчує малювати, її просять придумати тварині назву. Назва тварини записується в протоколі. Після цього психолог говорить: «А тепер розкажи про її спосіб життя. Як вона живе?» Розповідь дитини записується по можливості дослівно. Потім, якщо в розповіді відсутні відповідні узагальнення, то задаються додаткові питання:

- Чим тварина харчується?

- Де живе?

- Чим вона звичайно займається? А що любить робити більше всього?

- А чого вона більше всього не любить?

- Тварина живе одна чи з ким-небудь ще?

- Є в неї друзі? Хто?

- А вороги в неї є? Хто? Чому вони її вороги?

- Чого вона боїться, чи вона нічого не боїться?

- Якого вона розміру?

Після цього дитині пропонують уявити собі, що ця тварина зустріла чарівника, він готовий  виконати будь-які три її бажання, і запитують, якими могли б бути ці бажання.

Усі відповіді дитини записуються до протоколу по можливості дослівно.

Інтерпретація результатів

Насамперед корисно оцінити спосіб побудови образа, що характеризує тип уяви і мислення дитини, її підхід до творчої задачі. При низькому рівні образотворчої техніки спосіб побудови образа в більшій мірі відбивається в назві тварини, ніж в її зовнішньому вигляді.

Спосіб побудови образа

Дуже низький («нульовий») рівень – це зображення реальної тварини (зайця, собаки, крокодила, людини і т.д.). Для шестирічного віку такий спосіб зображення – свідчення низького рівня розвитку уяви, але не ознака відхилення від норми. Для більш старшої дитини це показник відхилень або в розумовому розвитку, або в емоційній сфері. Зокрема, до такого  способу побудови образа приводить сильне підвищення рівня тривоги: дитина боїться відійти від реальності і дозволити собі фантазування.

Низький рівень, – це зображення тварин, що не існують, але існували раніше або запозичені з  літератури, кіно (динозавр, дракон, Змій Горинич і т.д.). Цей варіант говорить про бідність уяви і, як правило, типовий для дітей з низьким загальнокультурним рівнем.

Перший рівень – конструювання, збирання нової істоти з деталей реальних тварин (наприклад, голова людини, тіло ведмедя, заячі вуха, пташиний хвіст). Звичайно конструкція відбивається й у назві: «людино-ведмідь-заєць», «слоно-корова», «літаючий ведмідь» і т.п. Цей спосіб характерний для раціоналістичного підходу до задачі. Він говорить не про психологічні відхилення, а лише про низьку творчу спрямованість, про «виконавську», а не творчу установку. На початку молодшого шкільного віку (приблизно до восьми років) така установка є найбільш типовою. При раціоналістичному способі створення образа подальша оцінка визначається кількістю прототипів і ступенем їхньої різнорідності. Так, комбінація з п'яти тварин — це, зрозуміло, більш складний винахід, чим собака з пташиним дзьобом. Корова з риб'ячими плавцями – показник більш розвинутої уяви, чим та ж корова з кінськими ногами.

Другий рівень – створення цілісного образа нової, неіснуючої тварини відповідно до загальної схеми тварини, але без залучення деталей конкретної тварини (хоча результат і може віддалено нагадувати дракона, слонопотама чи когось ще). Така тварина має голову з очима і ротом, тулуб, кінцівки (ноги, руки, крила, щупальця). Назва в цьому випадку не включає вказівок на прототипи, але іноді може будуватися по тій же моделі, по якій будуються назви реальних тварин («пусик», «бубозавр», «шапкоїд»). Цей тип образу характерний для художньо-емоційного підходу до творчої задачі. Чим менше створена тварина схожа на щось реально існуюче (у  природі чи в культурі), тим вище оцінюється рівень уяви.

Третій рівень – створення абсолютно оригінальної істоти (не нагадує звичайних тварин і побудована не за стандартною схемою: голова з очима і ротом, тулуб, кінцівки). Цей спосіб говорить про творчий склад особистості. Він можливий у дитини як з переважно раціоналістичним, так і з переважно художнім підходом до дійсності, якщо тільки в неї є реальні творчі можливості. У дітей до 9 – 10 років такий спосіб побудови образу зустрічається досить рідко. При творчому підході до задачі рівень уяви оцінюється по ступеню природності істоти, що намальована, і, зокрема, по ступеню відповідності між її зовнішнім виглядом і описом способу життя.

Якщо винахід занадто вигадливий, то звичайно це свідчить не стільки про творчість і оригінальність, скільки про прагнення продемонструвати навколишнім свою несхожість на інших.

Опис способу життя неіснуючої тварини дає додаткову інформацію про інтелектуальний розвиток дитини. Тут головним показником є логічність опису малюнка. Так, усі наявні органи повинні для чогось служити. Разом з тим іноді невідповідність між малюнком і описом способу життя пояснюється не порушеннями логіки, а емоційними причинами (докладніше про це див. нижче).

Показники тривожності, страхів, агресії

Прояви тривожності в тесті «Неіснуюча тварина», в основному, ті ж, що й у тесті «Малюнок людини». У даній методиці присутні і додаткові ознаки тривожності. Зокрема, це незвичайно велика кількість очей, вух та інших органів чуттів (наприклад локатори, антени), покликаних напружено стежити за світом, щоб не пропустити ніякої небезпеки і погрози. Відповідна тематика відбивається і в описі способу життя. Ознакою тривожності служить опис різних способів запобігання  можливої небезпеки (нападу хижаків, стихійних лих, холоду, жари, брак їжі і т.п.).

Страхи, як і в малюнку людини, виявляються в зачорнені очей. На їх виявлення спрямоване також питання, чи боїться тварина чого-небудь. Указівка на острах того, чого дійсно бояться багато тварин (хижаків, вогню, людини), не є ознакою страхів. Такими ознаками служать:

- опис страхів, нетипових у тварин, зате частих у дітей (темряви, висоти, змій, комах);

- «застрявання» на описі того, чого боїться придумана тварина, особливо довгий перелік страхів (навіть якщо кожний з них цілком розповсюджений у тваринному світі).

Твердження про повну безстрашність тварини не говорить ні про наявність страхів, ні про їхню відсутність (але частіше зустрічається в дітей, у яких присутні страхи).

Особливу групу складають ознаки, що говорять про боязнь агресії, що характерно при підвищеному рівні тривожності. До таких ознак відносяться будь-які захисні аксесуари: панцир, щит, голки (як у їжака), луска, броня, особливо товста шкіра (вони можуть не бути видні на малюнку, але описуватися в розповіді).

Для остраху агресії  характерні гігантські розміри тварини. При цьому сам малюнок може бути невеликим, але в розповіді дитина повідомляє, що його тварина «вища Останкінської вежі». Якщо дитина намагається зробити свою тварину дуже великою, щоб вона нікого не боялася, але попутно з'ясовується, що головне в її житті – захищатися від хижаків, то про острах агресії можна говорити з повною впевненістю.

При боязні агресії в описі способу життя часто вказується на важко- доступність  житла (наприклад, «живе в печері, куди ніхто не може забратися»). Спеціально на виявлення остраху агресії спрямоване питання про ворогів тварини .

Нормальним є вказівка деякої невеликої кількості ворогів. Як повне заперечення наявності ворогів, так і їх відсутність – ознаки боязні агресії.

Показники демонстративності

Демонстративність у малюнку неіснуючої тварини, як і скрізь, виявляється у всілякому прикрашенні. Це може бути візерунок на шкірі тварини, ока з довгими загнутими віями, бантики і т.п. У розповіді про спосіб життя часто підкреслюється краса тварини (особливо в дівчаток) чи його винятковість і перевага над іншими створіннями.

При низькій соціалізації дитини (особливо при наближенні до підліткового віку) демонстративність нерідко виявляється в протестних формах (наприклад, тварина курить, зображується у формі пляшки, чарки). У цих випадках асоціальна тематика присутня у розповіді про спосіб життя тварини.

Показники агресивності

Тест «Неіснуюча тварина» надзвичайно чуттєвий до проявів агресивності. Це будь-які знаряддя нападу, такі як рога, пазури, ікла, жало і т.п. Як і в малюнку людини, зображення зубів, як правило, відбиває схильність дитини до вербальної (словесної) агресії. Іноді тварина оснащена людською зброєю типу пушки, лазера списа. Будь-які гострі вирости, які сама дитина не інтерпретує як зброю нападу, але які роблять відповідне враження на глядача, також служать показниками агресивності. Навпаки, зброя, яка явно непридатна для битви (наприклад, загнуті усередину чи затуплені роги), є проявом не власної агресивності, а остраху агресії і спроби (як правило, невдалої) захиститися від неї.

Для упізнання агресивності і виявлення її різних форм важливий зовнішній вигляд тварини, безпосереднє враження від малюнка: тварина намальована страшною, злою чи зовсім не страшною; тварина залякує чи холодно убиває; нападає ,з'їдає, лякає.

Іноді буває складно розрізнити по малюнку прояв власної агресивності дитини і сильно вираженого остраху агресії. Часто це розходження виявляється в розповіді. По розповіді можна зрозуміти, чи ідентифікується дитина з зображеною ним істотою, проектує у розповіді себе чи образ ворога. В останньому випадку нерідкі прямі висловлювання. Так, після розповіді про страшну силу тварини раптом з'являється реальне «Я»: «А я його зовсім не боюся. А я його все рівно здолаю!»

У ряді випадків острах агресії приводить до появи власної агресивності, що самою дитиною сприймається як захисна, однак далеко не завжди виступає в цій якості в реальному поводженні. Буває, що дитина починає захищатися превентивно, не чекаючи нападу (що, можливо, і  не входило в наміри того, кого вона вважає своїм супротивником).

                     Показники побутової орієнтованості

Орієнтованість дитини в реальності виявляється в тому, чи має тварина усе, що необхідно для життя (насамперед, можливість харчуватися і пересуватися). У розповіді про спосіб життя тварини слабка побутова орієнтація виявляється у відсутності інформації про харчування і про місце проживання (коли ця інформація повідомляється тільки у відповідь на пряме запитання).

Показники, що характеризують самооцінку і систему цінностей

Для характеристики самооцінки і системи цінностей найбільш показові відповіді на питання про бажання, що загадала б придумана тварина. У більшості випадків у відповідях на це питання виявляється пряма проекція, тобто їх можна розглядати безпосередньо до самої дитини. У цьому змісті дуже показові відповіді типу «стати гарнішим», «щоб було багато друзів», «стати людиною» (відчуття своєї деякої ущербності, неповноцінності). Будь-які згадування про «матеріальне становище» тварини (мати багато їжі, гарний будинок, – багато грошей – при антропоморфності тварини) говорять про значимість матеріальних цінностей. Відповіді типу «щоб на землі був мир», «щоб ніхто не .хворів» і т.п. не говорять ні про що, крім прагнення дитини справити гарне враження на перевіряючого (утім, саме це прагнення типове для добре соціалізованних дітей).

Показники, що характеризують сферу спілкування

Про високу потребу в спілкуванні, говорить людиноподібність зображеної тварини. Для підлітків це нормальне явище: для цього віку характерна надзвичайно висока потреба в спілкуванні. У молодшому шкільному віці подібне підвищення потреби в спілкуванні – порівняно рідкісна індивідуальна особливість. Іноді це показник «дострокового» вступу в підліткову кризу.

Якщо фігура нагадує, скоріше робота, ніж людину, то це – більш явний прояв того, що потреба в спілкуванні не задоволена.

Незграбність, механічність, машиноподібність зображеної тварини говорить про інтровертність, а у випадках особливої виразності – про аутизацію і тенденцію до відходу від соціальних контактів. У нормі тварина не повинна мати колеса, підставку, прямокутний корпус. Особливості спілкування може виявити розповідь про спосіб життя тварини. Зокрема, велике значення має опис місця, де вона живе. У цьому описі нерідко прямо виявляється почуття самітності. Про нього свідчать такі вказівки місця проживання, як «під землею», «у печері», «у космосі», «на іншій планеті» (якщо не описані інші істоти, що живуть на цій планеті).

 Спеціально на виявлення особливостей сфери спілкування спрямовані питання про те, з ким разом живе придумана тварина і чи є в неї друзі. Як правило, у відповідях на ці питання йде пряма проекція, тобто дитина прямо розкриває своє уявлення про себе. З цього правила є два основних виключення. По-перше, воно не застосовується в тому випадку, коли в розповіді взагалі відсутня ідентифікація з зображеною твариною (див. вище, в описі ознак агресивності). По-друге, не слід розглядати як пряму проекцію твердження про те, що тварина «дружить із усіма» чи що «у неї дуже багато друзів»,  без конкретизації того, що це за друзі. Такі твердження, звичайно, говорять про високу, але недостатню потребу в спілкуванні.

Соціометрична методика

"Вибір ролей в грі".

 Мета: Дослідження соціального статусу серед однолітків та дослідження  самооцінки дошкільника .

 Інструкція : Дитині пропонують 5 видів сюжетно-рольових ігор з назвою ролей.  Пропонується вибрати в кожній з них собі роль, обґрунтувавши, чому віддасться перевага саме їй.

Приклад ігор: "Сім'я" (мама, тато, дочка, син), "Лікарня" (лікар, хворий), "Магазин" (покупець і продавець), і «Дитсадок" (вихователька, дитина), "Корабель" (капітан, матрос).

Інтерпретація результатів: Якщо серед вибраних ролей будуть і ведучі (мами, лікар і т.д.) і другорядні (дочка, хворий, і т.д.). такі діти

успішно адаптуватимуться в колективі однолітків, їх статуси оптимально збігатимуться.

Коли ж дитина віддає перевагу в основному головним ролям, виникає необхідність визначити реальне положення її в групі та реальний рівень самооцінки.Коли реальний і бажаний статуси низькі діти вибирають другорядні ролі.